Beau Lotto: So, this game is very simple. All you have to do is read what you see. Right? So, I'm going to count to you, so we don't all do it together.
Бо Лотто: Ця гра дуже проста. Все, що вам потрібно - це читати написане на екрані. Я буду рахувати. На рахунок "три" читаємо усі разом.
Okay, one, two, three.Audience: Can you read this?
Один, два, три. Аудиторія: Чи можете ви прочитати це?
BL: Amazing. What about this one? One, two, three.Audience: You are not reading this.
БЛ: Дивовижно. Як щодо цього? Один, два, три. Аудиторія: Ви не читаєте це.
BL: All right. One, two, three. (Laughter) If you were Portuguese, right? How about this one? One, two, three.
БЛ: Добре. Один, два, три. (Сміх) Якби ви були португальцями, то прочитали б. А як щодо цього? Один, два,три.
Audience: What are you reading?
Аудиторія: Що ви читаєте?
BL: What are you reading? There are no words there. I said, read what you're seeing. Right? It literally says, "Wat ar ou rea in?" (Laughter) Right? That's what you should have said. Right? Why is this?
БЛ: Що ви читаєте? Тут немає слів. Читайте те, що бачите. Дослівно тут написано так "Що и чит є т? (Сміх) Правильно? Це те, що ви повинні були сказати, так? Чому ви саме так зробили?
It's because perception is grounded in our experience. Right? The brain takes meaningless information and makes meaning out of it, which means we never see what's there, we never see information, we only ever see what was useful to see in the past. All right? Which means, when it comes to perception, we're all like this frog. (Laughter) Right? It's getting information. It's generating behavior that's useful. (Laughter) (Laughter)
Досвід є основою сприйняття. Вірно? Мозок сприймає безглузду інформацію і надає їй сенсу, що означає, що ми ніколи не бачимо саму інформацію, ми бачимо тільки те, що було корисним нам у минулому. Гаразд. Це означає, що коли мова йде про сприйняття, ми усі, як ця жабка. (Сміх) Вона отримує інформацію. Реагує на неї так, як вважає потрібним. (Сміх) (Сміх)
(Video) Man: Ow! Ow! (Laughter) (Applause)
(Відео) Чоловік: Ой! Ой! (Сміх) (Оплески)
BL: And sometimes, when things don't go our way, we get a little bit annoyed, right? But we're talking about perception here, right? And perception underpins everything we think, we know, we believe, our hopes, our dreams, the clothes we wear, falling in love, everything begins with perception. Now if perception is grounded in our history, it means we're only ever responding according to what we've done before. But actually, it's a tremendous problem, because how can we ever see differently?
БЛ: Інколи, коли не все вдається, ми трішки дратуємось, чи не так? Але зараз ми говоримо про сприйняття. І сприйняття лежить в основі усього, про що ми думаємо, всього, що знаємо, у що віримо, в наших надіях, мріях, в одязі, який одягаємо, закоханості, все починається зі сприйняття. Якщо сприйняття засноване на нашій історії, то це означає, що тільки ми відповідаємо за все те, що робили до цього. Справді, це велика проблема, як ми можемо дивитись на світ по-іншому?
Now, I want to tell you a story about seeing differently, and all new perceptions begin in the same way. They begin with a question. The problem with questions is they create uncertainty. Now, uncertainty is a very bad thing. It's evolutionarily a bad thing. If you're not sure that's a predator, it's too late. Okay? (Laughter) Even seasickness is a consequence of uncertainty. Right? If you go down below on a boat, your inner ears are you telling you you're moving. Your eyes, because it's moving in register with the boat, say I'm standing still. Your brain cannot deal with the uncertainty of that information, and it gets ill. The question "why?" is one of the most dangerous things you can do, because it takes you into uncertainty. And yet, the irony is, the only way we can ever do anything new is to step into that space. So how can we ever do anything new? Well fortunately, evolution has given us an answer, right? And it enables us to address even the most difficult of questions. The best questions are the ones that create the most uncertainty. They're the ones that question the things we think to be true already. Right? It's easy to ask questions about how did life begin, or what extends beyond the universe, but to question what you think to be true already is really stepping into that space.
Я хочу розповісти вам про те, як поглянути на світ іншими очима, таким чином відкриваючи шлях новим сприйняттям. Вони починаються із запитання. Проблеми, які починаються з питань, мають свою невизначеність. А невизначеність - це жахлива річ. Еволюція це підтвердила. Поки ви сумніваєтесь хижак то чи ні, може бути вже занадто пізно. Згодні? (Сміх) Навіть морська хвороба є наслідком невизначеності. Чи не так? Коли ви спускаєтесь по річці на човні, ваше внутрішнє вухо запевняє Вас, що ви рухаєтесь. Оскільки ви рухаєтесь в ритм із човном, очі стверджують протилежне, що ви стоїте на місці. Ваш мозок не може впоратись з невизначеною інформацією, і тому його робота послаблюється. Питання "Чому?" одне із найнебезпечніших, тому що саме воно відкидає вас у стан невизначеності. І все-таки, іронія полягає в тому, що саме це дає нам можливість пізнати щось нове. То все ж, як ми пізнаємо щось нове для нас? На щастя, еволюція дала нам відповідь на це запитання. І це дає нам змогу знаходити відповіді навіть на найскладніші запитання. Найкращі запитання ті, які і створюють найбільшу невизначеність. Це ті запитання, які ставлять під сумнів все те, в чому ми були впевнені на 100%. Досить легке запитання : "Як зародилось життя на Землі?", чи "Що знаходиться за межами Всесвіту?", проте у відповідях на ці запитання ви не маєте однозначної відповіді.
So what is evolution's answer to the problem of uncertainty? It's play. Now play is not simply a process. Experts in play will tell you that actually it's a way of being. Play is one of the only human endeavors where uncertainty is actually celebrated. Uncertainty is what makes play fun. Right? It's adaptable to change. Right? It opens possibility, and it's cooperative. It's actually how we do our social bonding, and it's intrinsically motivated. What that means is that we play to play. Play is its own reward.
І все ж таки, яка відповідь еволюції стосовно невизначеності? Відповідь - гра. Зараз гра - це не зовсім простий процес. Експерти з ігор скажуть Вам, що насправді - це спосіб існування. Гра - одна із небагатьох ділянок людської діяльності, де невизначеність є допустимою. Це те, що робить гру веселою. Гра часто може змінюватись. Згодні? І це відкриває нові можливості, заохочує до співпраці. Насправді це те, як ми будуємо наші соціальні зв'язки, це те, що внутрішньо нас мотивує. Суть полягає в тому, що ми граємо заради гри. Гра і є нашою нагородою.
Now if you look at these five ways of being, these are the exact same ways of being you need in order to be a good scientist. Science is not defined by the method section of a paper. It's actually a way of being, which is here, and this is true for anything that is creative. So if you add rules to play, you have a game. That's actually what an experiment is.
Тепер, якщо ви поглянете на представлені 5 способів існування, то помітите, що це саме ті способи існування, які Вам потрібні, щоб бути хорошим науковцем. Наука не є писана на папері. Насправді - це спосіб існування, що стосується будь-якої творчої діяльності. Якщо додавати правила, це буде справжня гра. Саме це і є експериментом.
So armed with these two ideas, that science is a way of being and experiments are play, we asked, can anyone become a scientist? And who better to ask than 25 eight- to 10-year-old children? Because they're experts in play. So I took my bee arena down to a small school in Devon, and the aim of this was to not just get the kids to see science differently, but, through the process of science, to see themselves differently. Right?
Так, озброївшись цими двома ідеями, що наука - це спосіб існування, експеримент - це гра, нас хвилює наступне: " Чи кожен може бути науковцем?" І кого краще запитати, як не 25 дітей від восьми до десяти років? Вони експерти в грі. Тому я взяв свою бджолину сцену в маленьку школу в Девоні, з ціллю не тільки дати можливість дітям поглянути на науку по-іншому, але і через науку дати змогу поглянути на самих себе.
The first step was to ask a question.
Перше, що потрібно було зробити - це поставити запитання.
Now, I should say that we didn't get funding for this study because the scientists said small children couldn't make a useful contribution to science, and the teachers said kids couldn't do it. So we did it anyway. Right? Of course.
Мушу сказати, це навчання не мало ніякого фінансування тому, що науковці сказали, що малі діти не в змозі зробити корисний внесок в науку, з чим погодились і вчителі. Проте ми все ж зробили це. Безумовно.
So, here are some of the questions. I put them in small print so you wouldn't bother reading it. Point is that five of the questions that the kids came up with were actually the basis of science publication the last five to 15 years. Right? So they were asking questions that were significant to expert scientists.
Ось деякі запитання. Я зробив їх маленьким шрифтом, тому Вам не потрібно їх читати. Суть в тому, що п'ять запитань, які були запропоновані дітьми, насправді стали основою наукових публікацій за останні 5-15 років. Таким чином вони ставили запитання, які були досить значущими для вчених-експертів.
Now here, I want to share the stage with someone quite special. Right? She was one of the young people who was involved in this study, and she's now one of the youngest published scientists in the world. Right? She will now, once she comes onto stage, will be the youngest person to ever speak at TED. Right? Now, science and asking questions is about courage. Now she is the personification of courage, because she's going to stand up here and talk to you all. So Amy, would you please come up? (Applause) (Applause) So Amy's going to help me tell the story of what we call the Blackawton Bees Project, and first she's going to tell you the question that they came up with. So go ahead, Amy.
Тепер, я хочу запросити на сцену досить особливу людину. Вона з числа тих людей, які були залучені до дослідження, і тепер вона є одним із наймолодших опублікованих вчених в світі. Зараз на цій сцені з'явиться наймолодша особа, яка коли-небудь виступала на TED. Наука та запитання потребують сміливості. Вона є уособленням сміливості, тому що ця особа стоятиме тут і говоритиме з Вами. Еммі, виходь на сцену, будь ласка (Оплески) Еммі допоможе мені розповісти історію під назвою проект "Бжоли Блекотона". І перше, з чим вона ознайомить вас - це запитання, які вигадали діти. Отже вперед, Еммі.
Amy O'Toole: Thank you, Beau. We thought that it was easy to see the link between humans and apes in the way that we think, because we look alike. But we wondered if there's a possible link with other animals. It'd be amazing if humans and bees thought similar, since they seem so different from us. So we asked if humans and bees might solve complex problems in the same way. Really, we wanted to know if bees can also adapt themselves to new situations using previously learned rules and conditions. So what if bees can think like us? Well, it'd be amazing, since we're talking about an insect with only one million brain cells. But it actually makes a lot of sense they should, because bees, like us, can recognize a good flower regardless of the time of day, the light, the weather, or from any angle they approach it from. (Applause)
Еммі О'Тул: Дякую, Бо. Ми завжди думали, що дуже легко знайти відмінність між людиною та мавпою тому, що ми схожі. Нас цікавило, чи існує зв'язок людини з іншими тваринами. Було б дивовижно, якби люди та бджоли подібно міркували, оскільки вони занадто відрізняються від нас. Тому ми вирішили перевірити чи однаково люди та бджоли вирішують складні проблеми. Дійсно, ми хотіли знати, чи можуть бджоли адаптуватись до нових ситуацій, використовуючи отриману раніше інформацію та умови. А що, якщо бджоли думають таким же чином, як і ми? Це було б неймовірно, адже ми говоримо про комах з одним мільйоном клітин мозку. Але, насправді, все не так вже й неймовірно, тому що бджоли, як і ми, можуть розпізнати хорошу квітку незалежно від часу доби, світла, погоди, а також будь-якого кута, з якого вони підлітають. (Оплески)
BL: So the next step was to design an experiment, which is a game. So the kids went off and they designed this experiment, and so -- well, game -- and so, Amy, can you tell us what the game was, and the puzzle that you set the bees?
БЛ: Наступний крок полягав у розробці експерименту, схожого на гру. Діти взялись за розробку експерименту і створили, гру... Еммі, не могла б ти розповісти нам, що це була за гра і яку задачу ви поставили бджолам?
AO: The puzzle we came up with was an if-then rule. We asked the bees to learn not just to go to a certain color, but to a certain color flower only when it's in a certain pattern. They were only rewarded if they went to the yellow flowers if the yellow flowers were surrounded by the blue, or if the blue flowers were surrounded by the yellow. Now there's a number of different rules the bees can learn to solve this puzzle. The interesting question is, which? What was really exciting about this project was we, and Beau, had no idea whether it would work. It was completely new, and no one had done it before, including adults. (Laughter)
ЕО: В основу завдання було покладено умову "якщо, то". Бджоли повинні були навчитись підлітати не просто до певного кольору, а саме до квітки такого кольору, коли вони знаходяться у певному порядку. Ми заохочували їх тільки, якщо вони підлітали до жовтих квітів, якщо жовті квіти були оточені блакитними, чи блакитні квіти оточені жовтими. Є цілий рад різних правил, яким можуть навчитись бджоли, щоб вирішити цю задачу. Цікавим є запитання, що ж це за правила? Те, що нас з Бо зацікавило в цьому проекті, це те, що ми навіть не мали уяви, чи дасть цей дослід якийсь результат. Це була зовсім нова ідея, яку до цього ще ніхто не досліджував, в тому числі й дорослі.
BL: Including the teachers, and that was really hard for the teachers. It's easy for a scientist to go in and not have a clue what he's doing, because that's what we do in the lab, but for a teacher not to know what's going to happen at the end of the day -- so much of the credit goes to Dave Strudwick, who was the collaborator on this project. Okay? So I'm not going to go through the whole details of the study because actually you can read about it, but the next step is observation. So here are some of the students doing the observations. They're recording the data of where the bees fly.
БЛ: Включно з вчителями, це було важким навіть і для них. Проте це є досить легким завданням для науковців, працювати над чимось, не маючи уяви над чим, тому, що це саме те, що відбувається в лабораторії, а для вчителів важко знаходитись у такій ситуації, коли вони не знають, чим закінчиться день. Велика заслуга тут належить Дейву Страдвіку, який приймав участь в дослідженні. Я не буду заглиблюватись в деталі усього дослідження тому, що ви можете прочитати про це, лише скажу, що наступний етап - це було спостереження. Ось деякі з учнів, що приймали участь в спостереженні. Вони записували результати польотів бджіл.
(Video) Dave Strudwick: So what we're going to do —Student: 5C.
(Відео) Дейв Страдвік: От, що ми робитимемо - Учень 5С.
Dave Strudwick: Is she still going up here?Student: Yeah.
Дейв Страдвік: Вона все ще летить вверх? Учень: Так.
Dave Strudwick: So you keep track of each.Student: Henry, can you help me here?
Дейв Страдвік: Слідкуйте за кожною із них. Учень: Генрі, чи не міг би ти мені допомогти?
BL: "Can you help me, Henry?" What good scientist says that, right?
БЛ: " Генрі, можеш допомогти?" Із нього хороший вчений, як гадаєте?
Student: There's two up there. And three in here.
Учень: Їх там дві зверху. І тут три.
BL: Right? So we've got our observations. We've got our data. They do the simple mathematics, averaging, etc., etc. And now we want to share. That's the next step. So we're going to write this up and try to submit this for publication. Right? So we have to write it up. So we go, of course, to the pub. All right? (Laughter) The one on the left is mine, okay? (Laughter)
БЛ: В процесі спостереження ми отримали дані. Далі проста математика, підрахунки та усе інше. І тепер ми поділимось результатами. Наступний етап. Ми записуємо результати і впорядковуємо їх для публікації. Отже, потрібно все вірно записати. Звісно, ми йдемо в паб. (Сміх) Зліва мій, добре? (Сміх)
Now, I tell them, a paper has four different sections: an introduction, a methods, a results, a discussion. The introduction says, what's the question and why? Methods, what did you do? Results, what was the observation? And the discussion is, who cares? Right? That's a science paper, basically. (Laughter)
Тепер я пояснюю дітям, що наукова стаття складається із 4 розділів: вступ, використані методи, результати, обговорення. У вступі йдеться про питання, яке досліджується. Методи - що саме ви досліджуєте? Результати - що саме спостерігалось? Та обговорення - кому це все потрібно? Це і є наукова стаття. (Сміх)
So the kids give me the words, right? I put it into a narrative, which means that this paper is written in kidspeak. It's not written by me. It's written by Amy and the other students in the class. As a consequence, this science paper begins, "Once upon a time ... " (Laughter) The results section, it says: "Training phase, the puzzle ... duh duh duuuuuhhh." Right? (Laughter) And the methods, it says, "Then we put the bees into the fridge (and made bee pie)," smiley face. Right? (Laughter) This is a science paper. We're going to try to get it published. So here's the title page. We have a number of authors there. All the ones in bold are eight to 10 years old. The first author is Blackawton Primary School, because if it were ever referenced, it would be "Blackawton et al," and not one individual. So we submit it to a public access journal, and it says this. It said many things, but it said this. "I'm afraid the paper fails our initial quality control checks in several different ways." (Laughter) In other words, it starts off "once upon a time," the figures are in crayon, etc. (Laughter)
Діти диктували мені. І я все записував у вигляді розповіді, і це означало, що робота написана в дитячому стилі. Це написано не мною. Еммі та усі інші учні написали це в класі. І саме тому, наукова стаття починається словами: " Жили-були..." (Сміх) Розділ результатів починався зі слів: "Випробування, проблема...хм ля ля ля. (Сміх) Методи: " І потім ми поклали бжіл в холодильник ( зробили бджолиний пиріг)," усміхнене обличчя. (Сміх) Ось вам і наукова робота. Будемо намагатись її опублікувати. Ось титульний лист. Тут велика кількість авторів. Напівжирним шрифтом виділені усі ті, кому від 8 до 10 років. Першим автором зазначена початкова школа Блекетона тому, що при використанні це буде посилання " Блекетон та Ко", а не просто робота одного автора. Отже ми представили роботу громадському журналу і нам дали розгорнуту відповідь, а саме. "На жаль, наукова робота не пройшла ряд перевірок якості за деякими пунктами." (Сміх) Іншими словами, причина в тому, що робота починається зі слів: "Жили-були", усе графічно зображено олівцями і т.п. (Сміх)
So we said, we'll get it reviewed. So I sent it to Dale Purves, who is at the National Academy of Science, one of the leading neuroscientists in the world, and he says, "This is the most original science paper I have ever read" — (Laughter) — "and it certainly deserves wide exposure." Larry Maloney, expert in vision, says, "The paper is magnificent. The work would be publishable if done by adults."
Я сказав, що ми надамо рецензію на роботу. Тому я відіслав це Дейлу Пьорвсу - члену Національної Академії Наук, одному із провідних неврологів світу, і він сказав: "Це найоригінальніша наукова робота, яку я коли-небудь читав" - (Сміх) - і заслуговує, щоб її побачив світ". Леррі Мелоні, експерт офтальмології сказав: " Робота чудова. Її можна було б опублікувати, якби вона була написана дорослими."
So what did we do? We send it back to the editor. They say no. So we asked Larry and Natalie Hempel to write a commentary situating the findings for scientists, right, putting in the references, and we submit it to Biology Letters. And there, it was reviewed by five independent referees, and it was published. Okay? (Applause) (Applause)
Що ми зробили? Ми знову відіслали її до редактора. Вона все ж сказали "ні". Ми попросили Леррі та Натаніеля Хемпель написати коментарі щодо значущості наукової роботи, і з усіма рекомендаційними листами подали на розгляд до "Biology Letters". Там роботу проаналізували 5 незалежних експертів, і вона була опублікована. (Оплески) (Оплески)
It took four months to do the science, two years to get it published. (Laughter) Typical science, actually, right? So this makes Amy and her friends the youngest published scientists in the world. What was the feedback like? Well, it was published two days before Christmas, downloaded 30,000 times in the first day, right? It was the Editors' Choice in Science, which is a top science magazine. It's forever freely accessible by Biology Letters. It's the only paper that will ever be freely accessible by this journal. Last year, it was the second-most downloaded paper by Biology Letters, and the feedback from not just scientists and teachers but the public as well. And I'll just read one.
Для проведення наукового дослідження нам знадобилось 4 місяці, та цілих 2 роки, щоб опублікувати. (Сміх) Досить характерно, як для наукової роботи, чи не так? Це зробила Еммі та її друзі, наймолодші опубліковані науковці в світі. Яка була реакція? Робота була надрукована за два дні до Різдва, завантажена 30,000 разів в перший же день. Непогано? Стала вибором редактора журналу "Science", який є одним із провідних журналів. Доступ до роботи є відкритим для кожного на сайті "Biology Letters". Це єдина робота у вільному для кожного доступі, з усіх представлених у цьому журналі. В минулому році вона стала другою за кількістю скачувань на сайті "Biology Letters" і ми отримали відгуки не тільки від науковців та вчителів, а й від пересічних читачів. Зачитаю один із них.
"I have read 'Blackawton Bees' recently. I don't have words to explain exactly how I am feeling right now. What you guys have done is real, true and amazing. Curiosity, interest, innocence and zeal are the most basic and most important things to do science. Who else can have these qualities more than children? Please congratulate your children's team from my side."
" Недавно я прочитав "Бджоли Блекотона". У мене немає слів, щоб пояснити, як я зараз почуваюся. Ви зробили щось дійсно справжнє, істинне та прекрасне. Цікавість, інтерес, чистота та старанність є найголовнішими та найважливішими речами в науці. У кого, як не в дітей є ці якості? Будь ласка, привітайте вашу дитячу команду від мене."
So I'd like to conclude with a physical metaphor. Can I do it on you? (Laughter) Oh yeah, yeah, yeah, come on. Yeah yeah. Okay. Now, science is about taking risks, so this is an incredible risk, right? (Laughter) For me, not for him. Right? Because we've only done this once before. (Laughter) And you like technology, right?
Я хотів би закінчити це фізичною метафорою. Хочете взяти участь? (Сміх) Ось так, так давайте, не соромтесь. Чудово. Наука завжди пов'язана з ризиком, тому і зараз буде певний ризик. (Сміх) Для мене, не для нього, звичайно. До цього ми робили таке лише один раз. (Сміх) Вам же подобаються технології, так?
Shimon Schocken: Right, but I like myself.
Шимон Шокен: Так, але себе я люблю більше.
BL: This is the epitome of technology. Right. Okay. Now ... (Laughter) Okay. (Laughter)
БЛ: Це втілення технологій. Добре. Тепер...(Сміх) Добре. (Сміх)
Now, we're going to do a little demonstration, right? You have to close your eyes, and you have to point where you hear me clapping. All right?
Тепер ми дещо продемонструємо. Ви маєте закрити очі і показати, де саме я плескаю в долоні. Добре?
(Clapping)
(Плескає в долоні)
(Clapping)
(Плескає в долоні)
Okay, how about if everyone over there shouts. One, two, three?
А тепер, хай ця частина залу покричить. Один, два, три?
Audience: (Shouts) (Laughter)
Аудиторія: (Крик) (Сміх)
(Shouts) (Laughter)
(Крик) (Сміх)
Brilliant. Now, open your eyes. We'll do it one more time. Everyone over there shout. (Shouts) Where's the sound coming from? (Laughter) (Applause)
Просто блискуче. Тепер відкрийте очі. І ми повторимо це ще раз. Усі, хто тут сидять, кричимо. (Крик) Звідки ви чуєте звук? (Сміх) (Оплески)
Thank you very much. (Applause)
Дуже Вам дякую. (Оплески)
What's the point? The point is what science does for us. Right? We normally walk through life responding, but if we ever want to do anything different, we have to step into uncertainty. When he opened his eyes, he was able to see the world in a new way. That's what science offers us. It offers the possibility to step on uncertainty through the process of play, right?
В чому ж сенс? Сенс в тому, що наука робить це для нас. Згодні? Протягом життя нас хвилюють деякі запитання, але якщо ми хочемо щось змінити, ми мусимо пізнати ту невпевненість. Коли він відкрив свої очі, він побачив світ по-іншому. Це саме те, що пропонує нам наука. Що дає можливість ввійти в стан невизначеності в процесі гри.
Now, true science education I think should be about giving people a voice and enabling to express that voice, so I've asked Amy to be the last voice in this short story. So, Amy?
Зараз справжнє наукове навчання, на мою думку, має давати людям ідеї і допомагати через них самовиражатись, тому я хочу надати заключне слово в цій історії Еммі. Отже, Еммі.
AO: This project was really exciting for me, because it brought the process of discovery to life, and it showed me that anyone, and I mean anyone, has the potential to discover something new, and that a small question can lead into a big discovery. Changing the way a person thinks about something can be easy or hard. It all depends on the way the person feels about change. But changing the way I thought about science was surprisingly easy. Once we played the games and then started to think about the puzzle, I then realized that science isn't just a boring subject, and that anyone can discover something new. You just need an opportunity. My opportunity came in the form of Beau, and the Blackawton Bee Project.
ЕО: Цей проект був для мене дійсно захоплюючим, тому, що він втілив в життя процес відкриття, показав мені, що кожна людина, будь-хто, має потенціал до нових відкриттів, і що маленьке запитання може привести до великого відкриття. Процес міркування людини змінити важко, але в той же час досить легко. Все залежить від того, як людина ставиться до змін. Зміна поглядів на науку були на диво досить легкими для мене. Одного разу ми просто грали гру, а потім почали міркувати над загадкою, я зрозуміла, що наука це не просто нудний предмет, і що кожен може відкрити щось нове. Вам просто потрібні можливості. Мені ці можливості надав Бо та проект "Бджоли Блекотона".
Thank you.BL: Thank you very much. (Applause)
Дякую. БЛ: Дуже дякую вам. (Оплески)
(Applause)
(Оплески)