It's 1878. Sir Francis Galton gives a remarkable talk. He's speaking to the anthropologic institute of Great Britain and Ireland. Known for his pioneering work in human intelligence, Galton is a brilliant polymath. He's an explorer, an anthropologist, a sociologist, a psychologist and a statistician. He's also a eugenist. In this talk, he presents a new technique by which he can combine photographs and produce composite portraits. This technique could be used to characterize different types of people. Galton thinks that if he combines photographs of violent criminals, he will discover the face of criminality. But to his surprise, the composite portrait that he produces is beautiful.
1878 року сер Френсіс Гальтон підготував незвичайну доповідь для виступу в Антропологічному інституті Великої Британії та Ірландії. Відомий новаторськими дослідженнями людського розуму, Гальтон був блискучим ерудитом. Він був першовідкривачем, антропологом, соціологом, психологом та cтатистиком. Окрім того, він займався євгенікою. У своїй доповіді Гальтон презентує нову техніку створення комбінованих портретів шляхом поєднання фотографій. Ця техніка могла б виокреслити характерні риси різних типів людей. На думку Гальтона, якщо скласти разом знімки найбільших лиходіїв, можна побачити справжнє обличчя злочинності. Та на його подив, складений ним портрет виявився прекрасним.
Galton's surprising finding raises deep questions: What is beauty? Why do certain configurations of line and color and form excite us so? For most of human history, these questions have been approached using logic and speculation. But in the last few decades, scientists have addressed the question of beauty using ideas from evolutionary psychology and tools of neuroscience. We're beginning to glimpse the why and the how of beauty, at least in terms of what it means for the human face and form. And in the process, we're stumbling upon some surprises.
Несподіване відкриття дослідника порушує глибокі питання: Що таке краса? Чому ті чи інші поєднання ліній, кольорів та форм так захоплюють нас? Впродовж свого існування людство шукало логічні пояснення і губилося в здогадках. Проте останні кілька десятиліть науковці досліджують феномен краси, оперуючи ідеями еволюційної психології та інструментами нейронауки. Ми починаємо піднімати таємничу завісу над "чому" та "як" царини прекрасного, принаймні cтосовно людського обличчя та тіла. У цьому процесі ми стикаємося з несподіванками.
When it comes to seeing beauty in each other, while this decision is certainly subjective for the individual, it's sculpted by factors that contribute to the survival of the group. Many experiments have shown that a few basic parameters contribute to what makes a face attractive. These include averaging, symmetry and the effects of hormones. Let's take each one of these in turn.
Як ми бачимо красиве одне в одному? Це бачення, звісно, суб'єктивне для кожної окремої людини, але воно будується на факторах, вагомих для колективного виживання. Численні експерименти показали, що лише кілька основних параметрів зумовлюють привабливість обличчя. Це "середнє арифметичне" із різних облич, симетрія та вплив гормонів. Давайте розглянемо їх по черзі.
Galton's finding that composite or average faces are typically more attractive than each individual face that contributes to the average has been replicated many times. This laboratory finding fits with many people's intuitions. Average faces represent the central tendencies of a group. People with mixed features represent different populations, and presumably harbor greater genetic diversity and adaptability to the environment. Many people find mixed-race individuals attractive and inbred families less so.
Гальтон побачив, що обличчя, "складене" з кількох інших, зазвичай привабливіше, ніж ці кілька складових облич, якщо взяти кожне окремо. Цей висновок підтверджено неодноразово, і з ним погоджується внутрішнє чуття багатьох людей. Комбіновані обличчя відображають основні тенденції суспільства. Люди зі змішаними рисами репрезентують різні народності. Вважається, що в них закладено більше генетичного розмаїття і вони краще пристосовуюься до середовища. Багатьом представники мішаних рас видаються привабливими, на противагу представникам інбридингу.
The second factor that contributes to beauty is symmetry. People generally find symmetric faces more attractive than asymmetric ones. Developmental abnormalities are often associated with asymmetries. And in plants, animals and humans, asymmetries often arise from parasitic infections. Symmetry, it turns out, is also an indicator of health. In the 1930s, a man named Maksymilian Faktorowicz recognized the importance of symmetry for beauty when he designed the beauty micrometer. With this device, he could measure minor asymmetric flaws which he could then make up for with products he sold from his company, named brilliantly after himself, Max Factor, which, as you know, is one of the world's most famous brands for "make up."
Наступний фактор краси - це симетрія. Зазвичай симетричні обличчя привабливіші за асиметричні. З асиметричністю нерідко асоціюють аномалії розвитку. Асиметрія у рослин, тварин та людей часто виникає в результаті паразитарних інфекцій. Симетрія, як виявилося, є ще й індикатором хорошого здоров'я. У 1930-х роках чоловік на ім'я Максиміліан Факторович зрозумів, яку важливу роль відіграє симетрія, коли проектував свій мікрометр краси. Цим приладом він міг виміряти навіть незначні асиметричності та замаскувати їх косметикою, яку пропонувала його компанія, блискуче названа на його честь, Макс Фактор. Як вам відомо, ця компанія є одним з найвідоміших брендів у світі косметики.
The third factor that contributes to facial attractiveness is the effect of hormones. And here, I need to apologize for confining my comments to heterosexual norms. But estrogen and testosterone play important roles in shaping features that we find attractive. Estrogen produces features that signal fertility. Men typically find women attractive who have elements of both youth and maturity. A face that's too baby-like might mean that the girl is not yet fertile, so men find women attractive who have large eyes, full lips and narrow chins as indicators of youth, and high cheekbones as an indicator of maturity.
Третій чинник, що зумовлює привабливість обличчя, - це ефект гормонів. До слова, мушу вибачитись за те, що мої коментарі стосуються суто гетеросексуальних норм. Естроген та тестостерон мають вагомий вплив на формування рис, які ми вважаємо привабливими. Естроген формує риси, які сигналізують про фертильність. Чоловіків в основному приваблюють жінки, тіло яких говорить про молодість та зрілість водночас. Дитяче обличчя означає, що дівчина ще не готова народжувати. Отже, чоловікам подобаються жінки з великими очима, повними губами та вузьким підборіддям, бо це вказує на молодість, та з високими вилицями, які вказують на зрілість.
Testosterone produces features that we regard as typically masculine. These include heavier brows, thinner cheeks and bigger, squared-off jaws. But here's a fascinating irony. In many species, if anything, testosterone suppresses the immune system. So the idea that testosterone-infused features are a fitness indicator doesn't really make a whole lot of sense. Here, the logic is turned on its head. Instead of a fitness indicator, scientists invoke a handicap principle.
Тестостерон формує риси, які ми вважаємо типово чоловічими, а саме, важкі брови, тонші щоки та грубші, ніби квадратні, щелепи. Проте ось яка вражаюча іронія: у багатьох видів, якщо вже на те пішло, тестостерон пригнічує імунну систему. Тому ідея, буцімто тестостеронні риси вказують на хороший фізичний стан, є доволі безглуздою. Логіка перевернута догори дригом. Натомість вчені посилаються на принцип гандикапу.
The most commonly cited example of a handicap is the peacock's tail. This beautiful but cumbersome tail doesn't exactly help the peacock avoid predators and approach peahens. Why should such an extravagant appendage evolve? Even Charles Darwin, in an 1860 letter to Asa Gray wrote that the sight of the peacock's tail made him physically ill. He couldn't explain it with his theory of natural selection, and out of this frustration, he developed the theory of sexual selection.
Найвідоміший приклад гандикапу - це хвіст павича. Він прекрасний, але обтяжливий і аж ніяк не допомагає птахові втікати від хижаків чи зближуватися із самицями. Навіщо такий клопіткий тягар? Навіть Чарльз Дарвін написав у листі до Ейси Грея, датованому 1860 роком, що від побаченого павичевого хвоста йому стало зле. Він ніяк не міг пояснити цей хвіст теорією природного відбору. У розпачі Дарвін вивів теорію статевого відбору.
On this account, the display of the peacock's tail is about sexual enticement, and this enticement means it's more likely the peacock will mate and have offspring. Now, the modern twist on this display argument is that the peacock is also advertising its health to the peahen. Only especially fit organisms can afford to divert resources to maintaining such an extravagant appendage. Only especially fit men can afford the price that testosterone levies on their immune system. And by analogy, think of the fact that only very rich men can afford to pay more than $10,000 for a watch as a display of their financial fitness.
Згідно з нею, павич розчепірює хвіст щоб звабити протилежну стать, а це означає більшу ймовірність того, що відбудеться парування і птах матиме потомство. Сучасна наука додала до цього аргументу, що павич також використовує хвіст, аби похизуватися здоров'ям перед павою. Лише винятково сильний організм може дозволити собі таку розкіш - витрачати свої ресурси на утримання чудернацької цяцьки. Лише винятково міцні чоловіки можуть не зважати на збитки імунітету, завдані тестостероном. За аналогією, згадайте про те, що лише дуже багаті чоловіки можуть витратити понад $10,000 на годинник, щоб показати свою фінансову міць.
Now, many people hear these kinds of evolutionary claims and think they mean that we somehow are unconsciously seeking mates who are healthy. And I think this idea is probably not right. Teenagers and young adults are not exactly known for making decisions that are predicated on health concerns. But they don't have to be, and let me explain why.
Усі ці твердження стосовно еволюції схиляють до висновку, ніби ми підсвідомо шукаємо здорових партнерів для розмноження. Я вважаю, ця думка, скоріш за все, невірна. Не часто побачиш молодь, що керується у прийнятті рішень турботами про здоров'я. Однак вони й не повинні, і ось чому.
Imagine a population in which people have three different kinds of preferences: for green, for orange and for red. From their point of view, these preferences have nothing to do with health; they just like what they like. But if it were also the case that these preferences are associated with the different likelihood of producing offspring -- let's say in a ratio of 3:2:1 -- then in the first generation, there would be 3 greens to 2 oranges to 1 red, and in each subsequent generation, the proportion of greens increase, so that in 10 generations, 98 percent of this population has a green preference. Now, a scientist coming in and sampling this population discovers that green preferences are universal. So the point about this little abstract example is that while preferences for specific physical features can be arbitrary for the individual, if those features are heritable and they are associated with a reproductive advantage, over time, they become universal for the group.
Уявіть світ, в якому люди надають перевагу одному з трьох кольорів: зеленому, помаранчевому чи червоному. З їхньої точки зору, їхній вибір не спирається на критерій здоров'я; їм просто подобається колір. Але якби ці кольори вказували на різні рівні ймовірності мати нащадків - скажімо, у співвідношенні 3:2:1, 3 до зеленого, 2 до помаранчевого та 1 до червоного, для першого покоління - у кожному наступному поколінні пропорція зеленого збільшувалася б. Тоді через 10 поколінь тенденція обирати зелений поширилася би на 98% населення. Науковці, які б аналізували таку популяцію, сказали б, що любов до зеленого - це універсальна характеристика. Суть цього маленького абстрактного прикладу в тому, що хоча ті чи інші фізичні риси приваблюють кожну окрему людину довільно, якщо такі риси передаються у спадок і при цьому є домінантними, тоді з часом цих рис набуває вся популяція.
So what happens in the brain when we see beautiful people? Attractive faces activate parts of our visual cortex in the back of the brain, an area called the fusiform gyrus, that is especially tuned to processing faces, and an adjacent area called the lateral occipital complex, that is especially attuned to processing objects. In addition, attractive faces activate parts of our reward and pleasure centers in the front and deep in the brain, and these include areas that have complicated names, like the ventral striatum, the orbitofrontal cortex and the ventromedial prefrontal cortex. Our visual brain that is tuned to processing faces interacts with our pleasure centers to underpin the experience of beauty.
Що ж відбувається у мозку, коли ми бачимо гарних людей? Привабливі обличчя активують області зорової кори у задній частині мозку, а саме - веретеноподібну звивину, яка спеціалізується на сприйманні облич, та прилеглу ділянку, що зветься латеральний екстрастріарний комплекс, яка спеціалізується на сприйманні об'єктів. На додачу, привабливі обличчя активують центри винагород і задоволення у передній частині та в глибині мозку, ділянки яких мають складні назви, такі як вентральний стріатум, орбітофронтальна кора та вентромедіальна префронтальна кора. Частини мозку, що задіяні у візуальному сприйнятті облич, взаємодіють з центрами задоволення, щоб підкреслити красу спостереженого.
Amazingly, while we all engage with beauty, without our knowledge, beauty also engages us. Our brains respond to attractive faces even when we're not thinking about beauty. We conducted an experiment in which people saw a series of faces, and in one condition, they had to decide if a pair of faces were the same or a different person. Even in this condition, attractive faces drove neural activity robustly in their visual cortex, despite the fact that they were thinking about a person's identity and not their beauty. Another group similarly found automatic responses to beauty within our pleasure centers. Taken together, these studies suggest that our brain automatically responds to beauty by linking vision and pleasure. These beauty detectors, it seems, ping every time we see beauty, regardless of whatever else we might be thinking.
Дивовижно: доки ми уважно захоплюємося чарівністю краси, її чари захоплюють розум наівть без нашого усвідомлення. Не обов'язково зосереджувати на ній увагу, щоб мозок миттю відреагував. Під час експерименту ми продемонстрували групі людей ряд облич. Їх попросили вказати, чи зображено на двох знімках одне й те саме обличчя. Навіть при конкретному завданні привабливі обличчя викликали бурхливу активність нейронів зорової кори, хоча піддослідні були зосереджені на встановленні особи, а не на красі облич. У іншій групі також спостерігалися автоматичні реакції на красу в центрах задоволення. У підсумку, ці дослідження говорять про те, що наш мозок автоматично реагує на красу, пов'язуючи зорове сприйняття та задоволення. Схоже, ці детектори подають свої сигнали щоразу, коли ми бачимо щось прекрасне, чим би не була зайнята наша свідомість.
We also have a "beauty is good" stereotype embedded in the brain. Within the orbitofrontal cortex, there's overlapping neural activity in response to beauty and to goodness, and this happens even when people aren't explicitly thinking about beauty or goodness. Our brains seem to reflexively associate beauty and good. And this reflexive association may be the biologic trigger for the many social effects of beauty. Attractive people receive all kinds of advantages in life. They're regarded as more intelligent, more trustworthy, they're given higher pay and lesser punishments, even when such judgments are not warranted.
А ще у нашому мозку закарбувався стереотип "краса - це добре". У межах орбітофронтальної кори нервова активність просто зашкалює у відповідь на прекарсне та хороше. Тут не важлива наявність безпосередніх розмірковувань про красу та добро. Приписування красі якостей добра працює як рефлекс у мозку. Ймовірно, ця рефлексивна асоціація є біологічним чинником, відповідальним за те, як краса керує суспільством. Привабливі люди користуються різноманітними перевагами у житті. Їх вважають за інтелектуалів, їм більше довіряють, їм охоче підвищують платню та пробачають провини, навіть коли для таких рішень немає вагомих підстав.
These kinds of observations reveal beauty's ugly side. In my lab, we recently found that people with minor facial anomalies and disfigurements are regarded as less good, less kind, less intelligent, less competent and less hardworking. Unfortunately, we also have a "disfigured is bad" stereotype. This stereotype is probably exploited and magnified by images in popular media, in which facial disfigurement is often used as a shorthand to depict someone of villainous character. We need to understand these kinds of implicit biases if we are to overcome them and aim for a society in which we treat people fairly, based on their behavior and not on the happenstance of their looks.
Подібні спостереження викривають потворну сторону вроди. У моїй лабораторії дослідили, що людей з деформованими рисами обличчя та відхиленнями від стандартів вважають гіршими, менш добросердними, менш розумними, менш компетентними та менш старанними. На жаль, у нас також побутує стереотип "некрасиве - це погане". Цим стереотипом зловживають та роздувають його у популярних медіа, де викривлення часто використовують як характерні риси зловмисних персонажів. Нам слід звернути свідому увагу на ці непрозорі упередження, якщо ми хочемо покласти їм край та бажаємо жити в суспільстві із справедливим ставленням до людей, що враховує обрану ними поведінку, а не кинутий долею жереб.
Let me leave you with one final thought. Beauty is a work in progress. The so-called universal attributes of beauty were selected for during the almost two million years of the Pleistocene. Life was nasty, brutish and a very long time ago. The selection criteria for reproductive success from that time doesn't really apply today.
Я хотів би залишити вам наостанок наступну думку. Краса - це річ, що змінюється без упину. Так звані універсальні атрибути краси були обрані в епоху плейстоцену, що тривала майже два мільйони років. Життя було мерзенним і диким, і було це дуже давно. Вирішальним критерієм в питаннях вибору було успішне розмноження, що не вписується в рамки сьогодення.
For example, death by parasite is not one of the top ways that people die, at least not in the technologically developed world. From antibiotics to surgery, birth control to in vitro fertilization, the filters for reproductive success are being relaxed. And under these relaxed conditions, preference and trait combinations are free to drift and become more variable. Even as we are profoundly affecting our environment, modern medicine and technological innovation is profoundly affecting the very essence of what it means to look beautiful. The universal nature of beauty is changing even as we're changing the universe.
Наприклад, паразити вже не є однією з основних причин смерті, принаймні не у світі, де панують високі технології. У світі антибіотиків та хірургії, контрацепції та штучного запліднення потреба в розмноженні заради виживання вже не керує нашим життям. Тепер ми вільні, вільні від колишніх стандартів, вільні розширити межі сприйняття прекрасного. Ми вносимо докорінні зміни в навколишнє середовище, і при цьому сучасна медицина та технологічні інновації докорінно змінюють саме значення поняття, "бути красивим". Універсальне визначення краси змінюється в той час, як ми змінюємо наш універсум.
Thank you.
Дякую.
(Applause)
(Оплески)