I was sitting with my girls, and Joy said, "Dang, I wish he'd get off my back. My daddy, he calls me all the time."
Я сиділа зі своїми дівчатками, і Джой сказала: "Прокляття, якби ж він відчепився від мене. Мій татко постійно мені телефонує".
"Lucky for you he calls at all," said Jasmine. "I haven't heard from my dad in years."
"Щастя для тебе, що він взагалі телефонує, - сказала Жасмін, - Я вже роками нічого не чую від мого тата".
At this moment, I knew the girls needed a way to connect with their fathers. At Camp Diva, my non-profit organization, we have these types of conversations all the time as a way to help girls of African descent prepare for their passage into womanhood. These girls just needed a way to invite their fathers into their lives on their own terms.
У цю хвилину я усвідомила, що дівчаткам був потрібен спосіб віднаходження спільної мови зі своїми татами. У таборі "Діва", моїй некомерційній організації, розмови такого типу присутні постійно, як спосіб допомогти дівчаткам африканського походження підготуватись до переходу у зріле життя. Ці дівчата потребували лише способу, як запросити татів до свого життя на власних умовах.
So I asked the girls, "How can we help other girls develop healthy relationships with their fathers?"
Тому я запитала їх: "Яким чином ми можемо допомогти іншим дівчатам розвивати здорові взаємовідносини з їхніми татами?"
"Let's have a dance," one girl shouted, and all the girls quickly backed her up. They started dreaming about the decorations, invitations, the dresses they were going to wear, and what their fathers could and could not wear. (Laughter) It was off and running before I could even blink my eyes, but even if I could have slowed down those girls, I wouldn't have, because one thing that I have learned from over a decade of working with girls is that they already know what they need. The wisdom lives inside of them. As long as they have infrastructure, mentorship and resources, they can build what they need, not only to survive, but to thrive.
"Організуймо танцювальну вечірку!" - вигукнула одна дівчинка, і усі решта дівчат одразу її підтримали. Вони почали роздумувати над декораціями, запрошеннями, сукнями, які вони збиралися одягти, і над тим, що могли б одягти їхні тати, а що ні. (Сміх) Не встигла я і оком змигнути, як усе почалося, але якби я навіть і могла сповільнити цих дівчат, я б цього не зробила, оскільки одна річ, яку я зрозуміла, працюючи з дівчатами понад десять років, - це те, що вони вже знають, що їм потрібно. Мудрість знаходиться всередині них самих. Допоки вони володіють благами, наставництвом та ресурсами, вони можуть вибудовувати те, чого вони потребують не лише для того, щоб вижити, а й щоб стати успішними.
So we had a dance, and girls and their fathers came in multitudes. They were dressed to the nines. They acted sweet. (Laughter) They acted silly. They really enjoyed each other's company. It was a huge success. And the girls decided to make it an annual event.
Отож, у нас відбулася танцювальна вечірка, на яку прийшла сила-силенна дівчаток разом зі своїми татами. Вони були святково вбрані. Вони поводились мило. (Сміх) Поводились сміхотливо. Вони справді насолоджувалися компанією одне одного. Це був величезний успіх. І дівчата вирішили перетворити танці у щорічну подію.
So as the seasons changed, and it was time to plan the dance again, one girl named Brianna spoke up, and she said, "My dad can't come to the dance, and this whole thing is making me sad."
Пори року змінювалися, і настав час знову готуватися до танців. Одна дівчинка на ім'я Бріанна почала говорити і сказала: "Мій тато не зможе прийти на танці і це мене засмучує".
"Why not?" the girls asked.
"Чому не зможе?" - запитались дівчата.
"Because he's in jail," she bravely admitted.
"Тому що він у в'язниці", - сміливо зізналася вона.
"Well, can he just get out for a day?" one of the girls asked. (Laughter)
"Ну хіба він не може вийти принаймні на один день?" - запиталась одна із дівчат. (Сміх)
"And come in shackles? That's worse than not having him here at all."
"І прийти у наручниках? Це навіть гірше ящо б його взагалі не було!"
At this moment, I saw an opportunity for the girls to rise to the occasion and to become their own heroes. So I asked, "What do you think we should do about this? We want every girl to experience the dance, right?"
У цю хвилину я побачила можливість для дівчат успішно розв'язати дану проблему і стати героями. Тому я запиталась: "Як ви гадаєте, що нам варто зробити? Ми ж хочемо аби кожна дівчинка прийшла на танці, чи не так?"
So the girls thought for a moment, and one girl suggested, "Why don't we just take the dance in the jail?"
Отож, дівчата на мить задумались, і одна дівчинка запропонувала: "А чому б нам просто не перенести танці до в'язниці?"
Most of the girls doubted the possibility of that, and said, "Are you crazy? Who is going to allow a bunch of little girls, dressed up — " (Laughter) " — to come inside a jail and dance with their daddies in Spongebob suits?" Because that's what they called them.
Більшість дівчат засумнівались щодо цієї ідеї і сказали: "Чи ти при своєму розумі? Хто дозволить гурту малих дівчат, святково одягнених - " (Сміх) "- прийти у в'язницю і танцювати зі своїми татусями в костюмах Губки Боба?" Оскільки так вони їх там називають.
I said, "Girls, well, well, you never know unless you ask."
Я сказала: "Ну дівчата, ви ніколи не знатимете, допоки не запитаєтесь".
So a letter was written to the Richmond City Sheriff, signed collectively by each girl, and I would have to say, he is a very special sheriff. He contacted me immediately and said, whenever there is an opportunity to bring families inside, his doors are always open. Because one thing he did know, that when fathers are connected to their children, it is less likely that they will return.
Тому було написано листа шерифу міста Ричмонд, що його підписала кожна дівчинка. Я б сказала, що він дуже особливий шериф. Він одразу зв'язався зі мною і сказав, що коли б лише виникала можливість запросити сім'ї до в'язниці, його двері завжди відчинені. Тому що одну річ він знав напевне: коли батьки пов'язані із своїми дітьми, існує менша ймовірність того, що вони сюди повернуться.
So, 16 inmates and 18 girls were invited. The girls were dressed in their Sunday best, and the fathers traded in their yellow and blue jumpsuits for shirts and ties. They hugged. They shared a full catered meal of chicken and fish. They laughed together. It was beautiful. The fathers and daughters even experienced an opportunity to have a physical connection, something that a lot of them didn't even have for a while. Fathers were in a space where they were able to make their daughter's plate, and pull out her chair and extend his hand for a dance. Even the guards cried.
Отож, було запрошено 16 ув'язнених і 18 дівчаток. Дівчатка були вбрані у найсвятковіший одяг, а тати змінили свої жовті та сині комбінезони на сорочки і краватки. Вони обіймались. Вони розділяли їжу, яка складалася з курчати і риби. Вони разом сміялись. Це було чудово. Тати і дочки навіть мали можливість налагодити фізичний контакт, щось таке, чого багато хто з них не мав навіть на короткий час. Батьки перебували у місці, де вони могли заохотити своїх дочок гратися і, відсунувши стілець, простягнути свою руку до танцю. Навіть охоронці просльозились.
But after the dance, we all realized that Dad still would be in jail. So we needed to create something that they could take with them. So we brought in Flip cams, and we had them look at the Flip cams and just interview each other -- their messages, their thoughts. This was going to be used as a touchstone so when they started to miss each other and feel disconnected, they could reconnect through this image.
Проте після танців ми всі усвідомили, що тати все ще будуть у в'язниці. Тому нам потрібно було придумати щось таке, що вони могли б узяти з собою. Тому ми принесли відеокамери Flip - вони дивились у них і записували одне одного, свої повідомлення, думки. Ми збирались це використати як посередника. Тобто, коли б вони почали сумувати одне за одним і відчули б, що зв’язок між ними втрачається, вони могли воз’єднатись через цей образ.
I'll never forget that one girl looked in her father's eyes with that camera and said, "Daddy, when you look at me, what do you see?" Because our daddies are our mirrors that we reflect back on when we decide about what type of man we deserve, and how they see us for the rest of our lives. I know that very well, because I was one of the lucky girls. I have had my father in my life always. He's even here today.
Я ніколи не забуду, як одна дівчинка подивилась у вічі своєму татові з цією камерою і сказала: "Татусю, що ти бачиш коли дивишся на мене?" Тому що наші татусі - це дзеркала, на які ми опираємось, коли вирішуємо, якого чоловіка ми заслуговуємо, і як вони бачать нас упродовж усього нашого життя. Я знаю це дуже добре, оскільки я була однією із щасливих дівчат. Я завжди мала батька у своєму житті. Він тут навіть сьогодні.
(Applause)
(Оплески)
And that is why it is extremely special for me to make sure that these girls are connected to their fathers, especially those who are separated because of barbed wires and metal doors. We have just created a form for girls who have heavy questions on their heart to be in a position to ask their fathers those questions and given the fathers the freedom to answer. Because we know that the fathers are even leaving with this one thought: What type of woman am I preparing to put in the world? Because a father is locked in does not mean he should be locked out of his daughter's life.
І саме тому для мене надзвичайно важливо упевнитися, що ці дівчата пов'язані зі своїми татами, a особливо ті, котрих розлучають колючі дроти та залізні двері. Ми лише створили підґрунтя для дівчат, котрих мучать болючі питання, бути у праві задати ці питання своїм татам, і надали татам свободу на них відповісти. Оскільки відомо, що тати навіть живуть з цією єдиною думкою: «Яку ж саме жінку я збираюсь виховати?» Якщо батько ув'язнений, то це аж ніяк не означає, що його треба усунути із життя його дочки.
(Applause)
(Оплески)