The first half of the 20th century was an absolute disaster in human affairs, a cataclysm. We had the First World War, the Great Depression, the Second World War and the rise of the communist nations. And each one of these forces split the world, tore the world apart, divided the world. And they threw up walls -- political walls, trade walls, transportation walls, communication walls, iron curtains -- which divided peoples and nations.
Перша половина двадцятого сторіччя постала суцільним лихом у людських стосунках, катаклізмом. Ми мали Першу світову війну, Велику депресію, Другу світову війну та розквіт комунізму. Та кожна з цих сил розколювала світ, розривала його на частини, ділила світ. І встановлювала стіни: політичні стіни, торговельні стіни, транспортні стіни, стіни у спілкуванні, залізні завіси, які розділяли народи та нації.
It was only in the second half of the 20th century that we slowly began to pull ourselves out of this abyss. Trade walls began to come tumbling down. Here are some data on tariffs: starting at 40 percent, coming down to less than 5 percent. We globalized the world. And what does that mean? It means that we extended cooperation across national boundaries; we made the world more cooperative. Transportation walls came tumbling down. You know in 1950 the typical ship carried 5,000 to 10,000 tons worth of goods. Today a container ship can carry 150,000 tons; it can be manned with a smaller crew; and unloaded faster than ever before. Communication walls, I don't have to tell you -- the Internet -- have come tumbling down. And of course the iron curtains, political walls have come tumbling down.
Лише у другій половині двадцятого сторіччя ми почали поволі витягати себе з цієї безодні. Торговельні стіни почали падати. Ось певні відомості щодо митних тарифів: починаючи з 40 відсотків, ставки впали до менш ніж 5 відсотків. Ми глобалізувати світ. І що це означає? Це означає, що ми розширили співробітництво крізь державні кордони. Ми зробили світ більш об'єднаним. Впали транспорті стіни. Знаєте, у 1950-му звичайний корабель перевозив від 5 до 10 тисяч тон товарів. Сьогодні контейнерне судно може перевозити 150 тисяч тон. Воно може мати менший екіпаж та менший час розвантаження, ніж колись раніше. Стіни у спілкуванні - мені не варто казати вам про Інтернет - впали. Та, звісно, залізні завіси - політичні стіни впали.
Now all of this has been tremendous for the world. Trade has increased. Here is just a little bit of data. In 1990, exports from China to the United States: 15 billion dollars. By 2007: over 300 billion dollars. And perhaps most remarkably, at the beginning of the 21st century, really for the first time in modern history, growth extended to almost all parts of the world. So China, I've already mentioned, beginning around 1978, around the time of the death of Mao, growth -- ten percent a year. Year after year after year, absolutely incredible. Never before in human history have so many people been raised out of such great poverty as happened in China. China is the world's greatest anti-poverty program over the last three decades. India, starting a little bit later, but in 1990, begetting tremendous growth. Incomes at that time less than $1,000 per year. And over the next 18 years have almost tripled. Growth of six percent a year. Absolutely incredible. Now Africa, Sub-Saharan Africa -- Sub-Saharan Africa has been the area of the world most resistant to growth. And we can see the tragedy of Africa in the first few bars here. Growth was negative. People were actually getting poorer than their parents, and sometimes even poorer than their grandparents had been. But at the end of the 20th century, the beginning of the 21st century, we saw growth in Africa. And I think, as you'll see, there's reasons for optimism, because I believe that the best is yet to come. Now why.
Зараз всі вони видаються світові жахливими. Торгівля зросла. Просто трішки відомостей. У 1990-му експорт з Китаю до Сполучених Штатів - 15 мільярдів доларів. У 2007-му - більш ніж 300 мільярдів доларів. Та, напевно, більш важливо: на початку двадцять першого сторіччя, вперше у сучасній історії, зростання поширилося майже на всі частини світу. Тож Китай - я вже згадував - починаючи з 1978, приблизно часу смерті Мао, зростав темпами десять відсотків на рік. Від року в рік, від року в рік, абсолютно неймовірно. Ніколи раніше у людській історії стільком багатьом людям не вдавалося піднятися з такої безвилазної бідності, як вдалося в Китаї. У Китаї була реалізована найбільша програма проти бідності за останні три декади. Індія почала дещо пізніше, але у 1990 вийшла на колосальне зростання. Тогочасні доходи дорівнювали менш ніж 1000 доларів на рік. Та за наступні 18 років вони майже потроїлися. Шість відсотків річне зростання. Абсолютно неймовірно. Нарешті, Африка, Африка на південь від Сахари. Африка південніше Сахари завжди найгірше в світі піддавалася зростанню. І ми можемо побачити африканську трагедію на перших кількох стовпчиках тут. Зростання було від'ємним. Люди ставали біднішими від власних батьків. А іноді навіть біднішими від власних прабабусь та прадідусів. Проте в кінці двадцятого сторіччя, на початку двадцять першого сторіччя ми бачимо зростання в Африці. Та я вважаю, ви побачите, існують причини для оптимізму. Бо я вірю, що найкраще ще попереду. Тепер чому.
On the cutting edge today it's new ideas which are driving growth. And by that I mean it's products for which the research and development costs are really high, and the manufacturing costs are low. More than ever before it is these types of ideas which are driving growth on the cutting edge. Now ideas have this amazing property. Thomas Jefferson, I think, really expressed this quite well. He said, "He who receives an idea from me receives instruction himself, without lessening mine. As he who lights his candle at mine receives light without darkening me." Or to put it slightly differently: one apple feeds one man, but an idea can feed the world. Now this is not new. This is practically not new to TEDsters. This is practically the model of TED. But what is new is that the greater function of ideas is going to drive growth even more than ever before. This provides a reason why trade and globalization are even more important, more powerful than ever before, and are going to increase growth more than ever before.
Сьогодні на першому плані нові ідеї, що спонукають зростання. І під цим я розумію продукти, для яких витрати на досліди та розвиток по-справжньому високі, а витрати виробництва - низькі. Більше, ніж колись раніше, саме такі ідеї спонукають зростання на вістрії. Тепер ідеї мають цю дивовижну якість. Томас Джефферсон, як мені здається, це гарно висловив. Він сказав: "Той, хто отримує ідею від мене, сам отримує обізнаність, не зменшуючи моєї. Так саме, як той, хто запалює свою свічку від моєї, отримує світло, не занурюючи мене у темряву". Іншими словами, одним яблуком можна нагодувати одну людину, а ідеєю можна нагодувати світ. Це не новина. Це не є чимось новим для TED-стерів. По суті, це і є модель TED. Що нового, так це те, що ідеї будуть стимулювати зростання швидше, ніж коли-небудь раніше. Це пояснює, чому торгівля та глобалізація навіть важливіші, потужніші, ніж колись раніше, та прискорять зростання більше, ніж колись раніше.
And to explain why this is so, I have a question. Suppose that there are two diseases: one of them is rare, the other one is common, but if they are not treated they are equally severe. If you had to choose, which would you rather have: the common disease or the rare disease? Common, the common -- I think that's absolutely right, and why? Because there are more drugs to treat common diseases than there are to treat rare diseases. The reason for this is incentives. It costs about the same to produce a new drug whether that drug treats 1,000 people, 100,000 people, or a million people. But the revenues are much greater if the drug treats a million people. So the incentives are much larger to produce drugs which treat more people. To put this differently: larger markets save lives. In this case misery truly does love company.
І для того, аби пояснити, чому, я поставлю питання. Уявіть, що є дві хвороби. Одна з них рідкісна, інша - поширена. Але, якщо їх не лікувати, вони однаково тяжкі. Якби вам довелося обирати, яку б ви віддали перевагу мати? Поширену чи рідкісну хворобу? Поширену, поширену. Я вважаю, це абсолютно правильно. Чому? Бо існує більше ліків, щоб лікувати поширені хвороби, ніж щоб лікувати рідкісні хвороби. Причина цього - спонукання. Приблизно однаково коштує виготовити нові ліки, хоч ці ліки можуть вилікувати тисячу людей, хоч сто тисяч, хоч мільйон людей. Але доходи набагато більше, якщо ліки можуть вилікувати мільйон людей. Тож спонукання більші виготовляти ліки, що допоможуть більшій кількості людей. По-іншому, більші ринки рятують життя. В цьому випадку, страждання насправді полюбляє компанію.
Now think about the following: if China and India were as rich as the United States is today, the market for cancer drugs would be eight times larger than it is now. Now we are not there yet, but it is happening. As other countries become richer the demand for these pharmaceuticals is going to increase tremendously. And that means an increase incentive to do research and development, which benefits everyone in the world. Larger markets increase the incentive to produce all kinds of ideas, whether it's software, whether it's a computer chip, whether it's a new design. For the Hollywood people in the audience, this even explains why action movies have larger budgets than comedies: it's because action movies translate easier into other languages and other cultures, so the market for those movies is larger. People are willing to invest more, and the budgets are larger.
Тепер подумайте про наступне: якби Китай та Індія були такими самими заможними, як Сполучені Штати зараз, ринок для ліків від раку був би у вісім разів більшим, ніж наразі. Це ще не так, але процес вже пішов. З тим, як країни багатшають, попит на ці медикаменти надзвичайно зростає. І це означає збільшення спонукання досліджень та розвитку, що приносить користь всім у світі. Більше ринки збільшують спонукання продукувати всі види ідей. Чи це програмне забезпечення, чи комп'ютерний чіп, чи новий дизайн. Для людей з Голлівуду в залі це пояснює, чому екшени мають більші бюджети, ніж комедії. Тому що екшени легше перекладаються на інші мови та для інших культур. Тож ринок для цих фільмів більший. Люди більше хочуть вкладати гроші, отже бюджети більші.
Alright. Well if larger markets increase the incentive to produce new ideas, how do we maximize that incentive? It's by having one world market, by globalizing the world. The way I like to put this is: one idea. Ideas are meant to be shared, so one idea can serve one world, one market. One idea, one world, one market. Well how else can we create new ideas? That's one reason. Globalize trade. How else can we create new ideas? Well, more idea creators. Now idea creators, they come from all walks of life. Artists and innovators -- many of the people you've seen on this stage. I'm going to focus on scientists and engineers because I have some data on that, and I'm a data person.
Отож. Якщо більші ринки збільшують спонукання продукувати нові ідеї, то як ці спонукання максимізувати? Маючи єдиний світовий ринок, глобалізуючи світ. Я люблю пояснювати це так: одна ідея - а ідеями потрібно ділитися - одна ідея може слугувати одному світові, одному ринкові. Одна ідея, один світ, один ринок. Тож як ще ми можемо створювати нові ідеї? Це одна причина. Глобалізувати, торгувати. Як ще ми можемо створювати нові ідеї? Більше авторів ідей. Автори ідей - вони із різних сфер. Артисти, інноватори, багато з тих людей, кого ви бачити на цій сцені. Я збираюся зупинитися на науковцях та інженерах, позаяк маю певні відомості про це, а я - людина цифр.
Now, today, less than one-tenth of one percent of the world's population are scientists and engineers. (Laughter) The United States has been an idea leader. A large fraction of those people are in the United States. But the U.S. is losing its idea leadership. And for that I am very grateful. That is a good thing. It is fortunate that we are becoming less of an idea leader because for too long the United States, and a handful of other developed countries, have shouldered the entire burden of research and development. But consider the following: if the world as a whole were as wealthy as the United States is now there would be more than five times as many scientists and engineers contributing to ideas which benefit everyone, which are shared by everyone. I think of the great Indian mathematician, Ramanujan. How many Ramanujans are there in India today toiling in the fields, barely able to feed themselves, when they could be feeding the world? Now we're not there yet. But it is going to happen in this century. The real tragedy of the last century is this: if you think about the world's population as a giant computer, a massively parallel processor, then the great tragedy has been that billions of our processors have been off line. But in this century China is coming on line. India is coming on line. Africa is coming on line. We will see an Einstein in Africa in this century.
Зараз, сьогодні менш ніж одна десята одного відсотку населення світу - вчені та інженери. (Сміх) Сполучені Штати були лідерами ідей. Велика частина цих людей - у Сполучених Штатах. Але США втрачають своє лідерство. І за це я вельми вдячний. Це гарна річ. Це везіння, що наше лідерство ідей стає дедалі менш відчутним, бо занадто довго Сполучені Штати та пригорща інших розвинутих країн тримали на собі весь тягар досліджень та розвитку. Але візьміть до уваги наступне: якби весь світ був таким самим заможним, як Сполучені Штати зараз, було б у п'ять разів більше вчених та інженерів, які б робили внесок в ідеї, від яких виграє кожен, які поділяються кожним. Я думаю про видатного індійського математика Рамануджана. Скільки рамануджанів у сьогоднішній Індії працюють на полях, ледве здатні себе нагодувати, коли вони можуть готувати світ? Ми ще не досягли цього. Але це станеться в цьому сторіччі. Ось справжня трагедія останнього сторіччя: якщо представити населення світу як гігантський комп'ютер, масово-паралельний процесор, то великою трагедією було те, що мільярди наших процесорів були офлайн. Але в цьому сторіччі Китай виходить в онлайн. Індія виходить в онлайн. Африка виходить в онлайн. Ми побачимо Ейнштейна в Африці в цьому сторіччі.
Here is just some data. This is China. 1996: less than one million new university students in China per year; 2006: over five million. Now think what this means. This means we all benefit when another country gets rich. We should not fear other countries becoming wealthy. That is something that we should embrace -- a wealthy China, a wealthy India, a wealthy Africa. We need a greater demand for ideas -- those larger markets I was talking about earlier -- and a greater supply of ideas for the world. Now you can see some of the reasons why I'm optimistic. Globalization is increasing the demand for ideas, the incentive to create new ideas. Investments in education are increasing the supply of new ideas.
Ось лише певні відомості. Це Китай. 1996 - менш ніж один мільйон нових студентів університетів в Китаї на рік. 2006 - більш ніж п'ять мільйонів. Тепер подумайте, що це означає. Це означає, що всі виграємо, коли інші країна багатшає. Нам не варто боятися, що інші країни стають багатшими. Ми повинні це вітати - заможний Китай, заможна Індія, заможна Африка. Нам потрібний більший попит на ідеї, ці більші ринки, що я про них вже казав раніше, та більше пропонування ідей для світу. Тепер ви бачите деякі з причин мого оптимізму. Глобалізація збільшує попит на ідеї, спонукання створювати нові ідеї. Інвестиції в освіту збільшують пропонування нових ідей.
In fact if you look at world history you can see some reasons for optimism. From about the beginnings of humanity to 1500: zero economic growth, nothing. 1500 to 1800: maybe a little bit of economic growth, but less in a century than you expect to see in a year today. 1900s: maybe one percent. Twentieth century: a little bit over two percent. Twenty-first century could easily be 3.3, even higher percent. Even at that rate, by 2100 average GDP per capita in the world will be $200,000. That's not U.S. GDP per capita, which will be over a million, but world GDP per capita -- $200,000. That's not that far. We won't make it. But some of our grandchildren probably will. And I should say, I think this is a rather modest prediction. In Kurzweilian terms this is gloomy. In Kurzweilian terms I'm like the Eeyore of economic growth. (Laughter)
Фактично, якщо ви подивитися на всесвітню історію, ви побачите певні причини для оптимізму. Від майже початків людства до 1500 - нульове економічне зростання, нічого. з 1500 до 1800 - можливо, невелике економічне зростання. Проте менше на сторіччя, ніж ви очікуєте побачити зараз на рік. 1990-ті - можливо, один відсоток. Двадцяте сторіччя - трошки більше за два відсотки. Двадцять перше сторіччя - може дати 3,3 та навіть більше відсотків. Навіть з таким значенням до 2100 середній ВВП на душу населення у світі становитиме 200 тисяч доларів. Це не американський ВВП на душу населення, що становитиме більш ніж мільйон, але світовий ВВП на душу населення - 200 тисяч доларів. Це не за горами. Ми цього не побачимо. Але деякі з наших правнуків, ймовірно, побачать. Та, я маю сказати, гадаю, це достатньо скромний прогноз. За Курцвейлем (Kurzweil), це похмуро. За Курцвейлем, я ніби віслюк Іа економічного зростання. (Сміх)
Alright what about problems? What about a great depression? Well let's take a look. Let's take a look at the Great Depression. Here is GDP per capita from 1900 to 1929. Now let's imagine that you were an economist in 1929, trying to forecast future growth for the United States, not knowing that the economy was about to go off a cliff, not knowing that we were about to enter the greatest economic disaster certainly in the 20th century. What would you have predicted, not knowing this? If you had based your prediction, your forecast on 1900 to 1929 you'd have predicted something like this. If you'd been a little more optimistic -- say, based upon the Roaring Twenties -- you'd have said this. So what actually happened? We went off a cliff but we recovered. In fact in the second half of the 20th century growth was even higher than anything you would have predicted based upon the first half of the 20th century. So growth can wash away even what appears to be a great depression.
Гаразд, а щодо проблем? Що з приводу Великої депресії? Давайте подивимося. Погляньмо на Велику депресію. Це ВВП на душу населення з 1900 до 1929. Тепер уявімо, що ви - економіст у 1929 році, що намагається спрогнозувати майбутнє зростання у Сполучених Штатах, не знаючи, що економіка на кроці від прірви. Не знаючи, що ми скоро стикнемося з найбільшим економічним лихом двадцятого сторіччя. Що б ви спрогнозували, не знаючи цього? Якби ви ґрунтували свої прогнози на 1900-1929 роках, ви б спрогнозували щось на зразок. Якби ви були трохи більш оптимістичним, та ґрунтувалися на ревучих 1920-х, ви б сказали це. І що, власне, відбулося? Ми впали у прірву, але відновилися. Фактично, у другій половині двадцятого сторіччя зростання було навіть більшим, ніж те, яке ви могли б спрогнозувати, ґрунтуючись на першій половині двадцятого сторіччя. Тож зростання може "змити" навіть те, що видається великою депресією.
Alright. What else? Oil. Oil. This was a big topic. When I was writing up my notes oil was $140 per barrel. So people were asking a question. They were saying, "Is China drinking our milkshake?" (Laughter) And there is some truth to this, in the sense that we have something of a finite resource, and increased growth is going to push up demand for that. But I think I don't have to tell this audience that a higher price of oil is not necessarily a bad thing. Moreover, as everyone knows, look -- it's energy, not oil, which counts. And higher oil prices mean a greater incentive to invest in energy R&D. You can see this in the data. As oil prices go up, energy patents go up. The world is much better equipped to overcome an increase in the price of oil today, than ever in the past, because of what I'm talking about. One idea, one world, one market.
Отож. Що ще? Нафта. Нафта. Це велика тема. Коли я писав мої нотатки, нафта вартувала 140 доларів за барель. Тож люди ставили питання. Вони казали: "Китай п'є наш молочний коктейль?" (Сміх) І в цьому є певна рація, адже ми маємо справу з вичерпним ресурсом. Та зростання, що збільшилося, підвищить попит на нього. Але, гадаю, мені не треба казати цій аудиторії, що вищі ціни на нафту - це не обов'язково погано річ. Ба більше, як всі знають, потрібна енергія, не нафта. А вищі ціни на нафту означають більші спонукання інвестувати у дослідження та розвиток енергії. Це можна побачити за наступним. Із подорожчанням нафти, патенти в галузі енергії дорожчають. Світ більш підготовлений, аби подолати подорожчання нафти сьогодні, ніж колись раніше, з причин, про які я вже говорив. Одна ідея, один світ, один ринок.
So I'm optimistic so long as we hew to these two ideas: to keep globalizing world markets, keep extending cooperation across national boundaries, and keep investing in education. Now the United States has a particularly important role to play in this: to keep our education system globalized, to keep our education system open to students from all over the world, because our education system is the candle that other students come to light their own candles. Now remember here what Jefferson said. Jefferson said, "When they come and light their candles at ours, they gain light, and we are not darkened." But Jefferson wasn't quite right, was he? Because the truth is, when they light their candles at ours, there is twice as much light available for everyone. So my view is: Be optimistic. Spread the ideas. Spread the light. Thank you. (Applause)
Тому я залишаюся оптимістом, аж доки ми притримуємося двох ідей: продовжувати глобалізувати світові ринки, продовжувати розширювати співробітництво крізь державні кордони та продовжувати інвестувати в освіту. І Сполучені Штати мають надзвичайно важливу роль у цьому - глобалізувати нашу систему освіти, залишати її відкритою для студентів з усього світу, адже наша система освіти - це свічка, до якої інші студенти приходять, аби запалити власні свічки. Тепер пригадаймо, що сказав Джефферсон. Джефферсон сказав: "Коли люди приходять запалити власні свічки від нашої, вони отримують світло, не занурюючи нас у темряву". Але Джефферсон був не до кінця правий, чи не так? Позаяк правда у тому, що коли люди запалюють свої свічки від нашої, світла вдвічі більше для всіх. Тож мої погляди оптимістичні. Поширюйте ідеї. Поширюйте світло. Дякую. (Аплодисменти)